Білий вірш - вірш, що не має рими, але, на відміну від вільного вірша, який має певний розмір: білий ямб, білий анапест, білий дольник.

Вживання цього терміна можливе тільки для тих національних поезій, для яких і розмір, і рима є характерними, системотворчими ознаками: так, стосовно давньогрецької поезії, в якій щось схоже на риму виникало хіба що як виняток, про білий вірш говорити не прийнято.

У португальській літературі білий вірш запроваджено Антоніу Феррейрою в трагедії «Каштру» (Castro, перша публікація 1587). Це кардинальне нововведення було продовжено у XVIII столітті аркадійцями (Філінту Елізіу), учасниками Лісабонської літературної академії Лузитанська Аркадія.

У російській поезії білий вірш користувався певні періоди (переважно, наприкінці XVIII — початку ХІХ століть) значної популярності; особливо це стосується білого ямба, що широко використовувався в поемах та віршованих драмах.

Приклад:

У єврейській хатині лампада

В одному кутку бліда горить,

Перед лампадою старий

Читає Біблію. Сивий

На книгу падають власи...

(А. Пушкін)

Дізнатися більше: ru.wikipedia.org