Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишиванка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.

Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір’ями, оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.Різниця між сорочками різних суспільних станів була не в крою, а в матеріалі та оздобленні. Для кожного ритуалу була особлива вишиванка. Дітям при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів. До трирічного віку першу вишиту сорочку шила саме мама.

Наш народ ставився до вишиванки як до святині. Вони передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях, як символ приналежності до роду та нації, ознаки українськості, яка вирізняє українця у багатомірному, багато-вбраному глобалізованому світі.

Особливе шанобливе ставлення нашими предками до вишиванки пояснювалось не лише тим, що вона відрізнялась неймовірною красою, а й тим, що вона була оберегом людини, яка захищала від нечистої сили та бід.

Дізнатися більше: molod.sm.gov.ua